Успенівська сільська рада
Одеська область, Б-Дністровський район

ПРОБЛЕМИ ДОСЯГНЕННЯ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Дата: 15.07.2021 14:55
Кількість переглядів: 1792

ПРОБЛЕМИ ДОСЯГНЕННЯ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

Питання досягнення ґендерної рівності та подолання ґендерної дискримінації не є винятково „українським”, воно у більшій чи меншій мірі актуальне й для країн Європейського Союзу. Так, дослідження, проведене Єврокомісією засвідчило, що, незважаючи на серйозні заходи, вжиті в останні роки, як і раніше, жінки у державах-членах Європейського Союзу отримують менше, ніж чоловіки та більше витрачають часу на ведення домашнього господарства. За прогнозом авторитетної компанії Catalyste, котра співпрацює з більш ніж 340 організаціями, якщо й надалі зберігатимуться теперішні темпи призначення жінок на найвищі посади в компаніях, що входять до числа 500 найбільших у світі, то, у кращому разі, чисельність жінок і чоловіків на таких посадах зрівняється у середині XXI століття. В середньому у 500 найбільших компаніях світу жінки займають менше 4 відсотків вищих керівних посад, а у кожній другій компанії немає навіть трьох відсотків жінок – керівників високого рангу; лише у 8 компаніях генеральними директорами є жінки. В 75 відсотках компаній, які входять до символічного клубу «500», взагалі немає жінок, які займають найбільш високооплачувані посади. Сучасне становище жінок в українському суспільстві також характеризується нерівністю. Ця нерівність існує в усіх сферах життя. Насамперед, це стосується сфери професійної зайнятості, можливостей просування сходами професійного чи фінансового успіху. Рівність прав жінок і чоловіків на працю гарантує стаття 43 Конституції. Жінкам надані рівні з чоловіками права заробляти собі на життя працею, яку жінки вільно вибирають або на яку вільно погоджуються. Держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожна жінка має право на безпечні для життя і здоров’я умови праці, на заробітну плату, не нижчу за встановлену в законі. Це зафіксовано у Кодексі законів про працю (КЗПП) та законодавстві про зайнятість. У ст. 22 КЗпП йдеться про заборону необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу, а також про заборону (відповідно до Конституції) будь-якого прямого або непрямого обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг під час прийняття на роботу. Не дивлячись на законодавство, яке мало б захищати жінок від дискримінації, приклади дискримінації ми бачимо на кожному кроці: 90% вчителів у школі – жінки, натомість директор – чоловік, більша частина лікарів і медперсоналу в лікарні – жінки, але головний лікар – чоловік. По службових щаблях просувають переважно чоловіків. Хоча рівень зайнятості чоловіків і жінок майже однаковий, але перевага надається чоловікам. Чоловік вважається стабільнішим працівником, ніж 11 жінка, яка більше часу приділяє сім'ї, бере декретну відпустку тощо. Хоча жінки складають більше половини випускників середніх загальноосвітніх шкіл та студентів вищих навчальних закладів, але їх вже менше половини серед тих, хто вчиться в аспірантурі. І вже значно менше жінок має можливості отримати вищі наукові звання. Статистика показує переважання жінок серед осіб з вищою та середньою спеціальною освітою. Проте частка жінок із вищою освітою, що займають керівні посади всіх рівнів, значно нижча від чоловіків. Ідеться про те, що дуже часто, навіть за наявності однакової кваліфікації та за умови, що жінка має більше досвіду та ініціативи, на роботу наймають чоловіка. За даними статистики жінки складають 75% всіх державних службовців України, але першу (найвищу) категорію серед керівників державних служб мають тільки 8.3% жінок. Натомість жінки мають більше проблем, ніж чоловіки, – як у разі звільнення, так і при працевлаштуванні. Ось деякі реальні історії, що розповіли жінки: “При прийомі на роботу на співбесіді мені поставили жорстку умову – три роки не виходити заміж та не народжувати дитину”; “У нашому місті організовувалась нова торговельна мережа. Я пройшла усі тести на посаду мерчендайзера, але в кінці сказали, що беруть тільки чоловіків”; “Моя знайома шукала роботу в школах міста. Їй прямо казали, що потрібен тільки чоловік, бо він може щось поремонтувати, пофарбувати тощо. Вона сказала, що вміє це робити, але їй все одно відмовили.” Ці проблеми існують не тільки в нас. У США навіть виникло поняття «скляна скеля», яке означає невидимі штучні бар’єри, що виникають через упереджене ставлення до представниць жіночої статі. Ці перешкоди, зазвичай, не дають жінкам змоги обіймати провідні керівні посади. Отже, наше законодавство хоча і створює правове середовище, тобто передумови для рівноправності, але не забезпечує практичної реалізації цієї рівноправності, не протидіє всім формам дискримінації жінок на ринку праці. Законом передбачені додаткові гарантії зайнятості для жінок, які мають дітей віком до 6 років та одиноких матерів з дітьми до 14 років, - такі жінки виокремлюються як соціально-незахищені і менш конкурентоспроможні за інших. Проте таке виділення жінок ще більше знижує їх конкурентоспроможність на ринку праці, не кажучи вже про те, що це положення суперечить ратифікованій Україною Конвенції № 156 Міжнародної Організації Праці про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящих із сімейними обов’язками. Вибудовується цікавий ланцюжок соціальних ролей і прав жінок в українському суспільстві. Так, для соціальної самореалізації жінка повинна мати дітей, а також паралельно робити внесок до сімейного 12 доходу, тобто працювати поза домом, та ще й виконувати майже всю домашню роботу. При цьому більшість членів суспільства вважає, що робота жінки не повинна перетворитися на кар'єру. У Державному класифікаторі професій України близько 7 тисяч назв професій і посад подано у формі чоловічого роду, і тільки 38 назв професій – у формі жіночого роду, як то “друкарка”, “буфетниця”, “вишивальниця”. Ці професії суспільство традиційно визнає “жіночими” і, як правило, вони не мають високого соціального статусу. Міські, обласні, республіканські конкурси для вчителів та вчительок називають “Учитель року”, проте в них беруть участь не тільки чоловіки-вчителі, але й жінки-вчительки. Державні почесні звання теж частіше “помічають” чоловіків: “Заслужений учитель”, “Заслужений працівник сільського господарства”, “Заслужений діяч мистецтв”. І є тільки два звання, де “помічені” жінки – це “Мати-героїня” та “Почесна доярка”. Засоби масової інформації постійно продукують образ сильного чоловіка, який має переконати людей у тому, що тільки такі чоловіки можуть бути на чолі держави, парламенту, обіймати високі посади, керувати заводами, фабриками, фірмами, університетами. Тільки вони можуть розумно розпорядитися грошима, прийняти відповідальне рішення. “Слабким” жінкам усе це не під силу. Їм можна довірити тільки домашнє господарство та виховання дітей. Жодній жінці не цікаві державні проблеми, всі вони опікуються тільки своєю зовнішністю, зачіскою, одягом, взуттям. Наведені факти підтверджують, що в Україні, як і в цілому світі, продовжує існувати дискримінація жінок. Крім того викривлена ґендерна ідеологія та традиційнопатріархальна культура з її закоснілими стереотипами є основними чинниками таких страшних реалій сьогодення як насильство над жінками в сім’ях і торгівля жінками. Витоки ґендерного насильства закладені у звичаях суспільства, у системі норм і правил, які передбачають для чоловіків і жінок визначену поведінку, чоловічу чи жіночу ґендерну роль. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, при якому агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний спосіб вирішення існуючих проблем. Хлопчиків вчать бути напористими і для досягнення своєї мети проявляти агресію проти інших людей, в той час як дівчаток вчать терпіти і пристосовуватися, обмежуючи власні бажання та інтереси. Ґендерні стереотипи – це форми поведінки, які суспільство очікує від людей залежно від їх статі, задаючи при цьому жорсткі стандарти. Наприклад, армія і флот вважаються суто чоловічими сферами діяльності, а робота швачки чи модельєра підходить тільки для жінок. 13 Суспільство заохочує тих, чия поведінка повністю відповідає ґендерним стереотипам (“чоловік - годувальник”, “жінка - берегиня”), і засуджує тих, хто не вписується в запропоновані рамки. Основні стереотипні погляди на жінку в патріархальному суспільстві можна сформулювати так: – жінка не повинна бути розумною (розум жінки полягає в тому, щоб приховувати його від чоловіка); – у жінки існує особливе жіноче щастя (аби вдома з дітьми і чоловіком все було добре); – жінка повинна підлаштовуватися під чоловіка, забезпечувати його спокій і комфорт (що і як треба зробити, щоб чоловік був задоволений); – жінка повинна терпіти і зберігати важкі для неї стосунки (тобто миритися з насиллям стосовно неї і дітей, заради яких часто і декларується збереження сім’ї); – жінка повинна мати обов’язковий набір психологічних якостей (добра, ніжна, слухняна, залежна, м’яка, слабка тощо); – жінка повинна бути красивою, доглянутою (при цьому існує експлуатація жіночого образу в рекламі модного одягу, косметики та інших товарів), щоб добре влаштуватися в житті, тобто вдало одружитися; – жінці дозволяється відкрита емоційна реакція і навіть прояв вербальної агресивності, капризність. Вважається, наприклад, що чоловік повинен бути витриманим, врівноваженим, безпристрасним у взаєминах з іншими людьми. Жінка ж може дозволити собі каприз, а коли її образять, вона може і поплакати; - кар’єра заважає жінці бути хорошою дружиною та матір’ю. Саме ґендерні стереотипи, упередження і забобони з боку оточення заважають людині знайти своє місце в житті, якнайповніше реалізувати свої таланти і здібності, а також підтримують ситуацію порушення прав, продукують дискримінацію та насильство над жінкою. Ґендерне насильство постійно і в значній мірі виснажує економіку України, підриває добробут її громадян і громадянок, а, отже, негативно Насильство Дискримінація Порушення прав Ґендерні стереотипи 14 впливає на демографічну ситуацію. Так, головним фактором зменшення чисельності населення є падіння народжуваності, а остання значною мірою залежить від кількості шлюбів і розлучень. У той же час статистика свідчить, що 95% справ про розлучення викликані брутальною словесною образою та побиттям жінок. Саме через ґендерні стереотипи держава й суспільство не надають необхідної допомоги і підтримки потерпілим, не забезпечують жінкам достатній захист, не притягають до відповідальності кривдників. Саме ґендерні стереотипи у формуванні масової свідомості впливають на те, що насильство щодо жінок майже не порушується в засобах масової інформації як проблема. Через них у ЗМІ існує тенденція показувати жінку як об'єкт використання, як сексуальний об'єкт. Ґендерний світогляд відповідає за «поблажливе» ставлення суспільства до агресивної поведінки чоловіків, через що чоловіки не вважають насильство над дружинами чи подругами неприпустимим, сприймаючи його як щось цілком нормальне. Для того, щоб дійсно змінити ситуацію з ґендерним насильством в Україні, необхідно усвідомити ґендерну природу цього явища, яке має свої корені в патріархальних стереотипах, що століттями закладалися в свідомості людей. Право на свободу від насильства – одне з основних прав людини. Хоча насильство супроводжує всю історію людства, але зараз, на початку третього тисячоліття, цивілізація має усвідомити безперспективність насильницького шляху і змінитися. В серці кожної люди є резерви добра і справедливості, які розкриваються при свідомому прагненні до ненасильства.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь