Постраждала особа має право на:
Витяг зі Статті 21 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству»:
Постраждала особа має право на:
1) дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства;
2) звернення особисто або через свого представника до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
3) отримання повної та вичерпної інформації від суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про свої права і соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися;
4) безоплатне отримання відповідно до законодавства соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги відповідно до її потреб;
5) безоплатну правову допомогу у порядку, встановленому Законом України “Про безоплатну правову допомогу”;
6) повагу до честі та гідності, уважне та гуманне ставлення з боку суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству;
7) конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, та захист персональних даних;
8) вибір спеціаліста за статтю (за можливості);
9) відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством;
10) звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;
11) своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення стосовно неї домашнього насильства, у тому числі пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням;
12) інші права, передбачені законодавством у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, а також міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
Витяг зі Статті 22 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству»:
Права постраждалої дитини
1. Постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.
Звернення та повідомлення про вчинення домашнього насильства стосовно дітей приймаються і розглядаються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
2. Якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно дитини вона не може проживати із своїми батьками, іншими законними представниками, на час подолання причин і наслідків домашнього насильства дитина може бути влаштована до родичів, у сім’ю патронатного вихователя, до центру соціально-психологічної реабілітації дітей, притулку для дітей служб у справах дітей, інших установ для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.
3. Захист прав та інтересів постраждалої дитини, у тому числі звернення до суду, представництво її прав та інтересів у суді, крім батьків та інших законних представників дитини, можуть здійснювати родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, якщо вони не є кривдниками дитини, а також орган опіки та піклування.
4. Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов’язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.
Більше інформації можна знайти навеб-ресурсах інформаційної кампанії «Розірви коло» https://rozirvykolo.org/
Спробуйте дати відповідь «так» чи «ні» на декілька запитань, які стосуються Ваших взаємин у сім’ї.
|
так |
ні |
|
|
|
|
Ваш партнер кепкує або зневажає людей, яких Ви любите? |
|
|
|
Чи забороняє вам партнер спілкуватися із друзями або рідними? |
|
|
|
Чи мусите Ви отримати дозвіл партнера на вибір свого одягу, рішення, судження? |
|
|
|
Чи контролює партнер те, як Ви витрачаєте зароблені Вами кошти? |
|
|
|
Чи запевняє Вас партнер у тому, що він мудріший, розумніший, знає краще, ніж Ви? Запевняє як поводитися у тій чи іншій ситуації? |
|
|
|
Чи відчуваєте Ви психологічну залежність від бажань або настроїв Вашого партнера (наприклад, на Вас впливає його поганий настрій, Ви часто підлаштовуєтесь під його бажання)? |
|
|
|
Чи було таке, що Ваш партнер завдавав Вам фізичного болю (штовхав, давав ляпаса, бив предметами чи рукою/ногою)? |
|
|
|
Чи примушував Вас партнер до небажаного статевого контакту? |
|
|
|
Чи Ваш партнер контролює Вашу домашню працю (прибирання, куховаріння, прання тощо), не беручи у цьому участь та роблячи при цьому неприємні критичні зауваження? |
|
|
|
Чи обмежує/забороняє Вам партнер навчатися, працювати, займатися улюбленою справою (хоббі)? |
|
|
|
Чи погрожує партнер під час сварок піти від Вас, розлучитися з Вами? |
|
|
|
Чи Ваш партнер підвищує голос, демонструє погрозу через вираз обличчя та поставу, щоб налякати Вас або показати, що він втрачає контроль над собою? |
|
|
|
Чи демонструє партнер байдужість, нарікає або висміює Вас, коли Ви плачете, хвилюєтесь або просите його підтримки? |
|
|
|
Чи було так, що діти або інші родичі втручалися у Вашу сварку, побоюючись за її наслідки для Вас? |
Якщо на більшість запитань зі списку Ви відповіли «так», існує велика вірогідність того, що Ви страждаєте від домашнього насильства.
Але ВИХІД Є З БУДЬ-ЯКОЇ СИТУАЦІЇ. Важливо вчасно усвідомити проблему, оцінити її можливості наслідки та звернутися за кваліфікованою допомогою!
Пам’ятайте: є організації та спеціалісти, які готові Вам допомогти, коли Ваші життя та здоров’я у небезпеці!
МІФИ ПРО ДОМАШНЕ НАСИЛЬСТВО
Міфи – це поширені хибні уявлення, які заважають попередженню і подоланню домашнього насильства.
Міф 1. Домашнє насильство існує лише у «неблагополучних» сім’ях.
Реальність. Домашнє насильство не має ні соціальних, ні національних меж. Воно може трапитись будь з ким. Найчстіше основою домашнього насильства є бажання одного члена сім’ї контролювати іншого.
Міф 2. Чоловіки, які агресивно виявляють ревнощі щодо своїх жінок (обмежують свободу, коло спілкування, встановлюють суворі правила в сім’ї), таким чином демонструють свою любов до них.
Реальність. Ревнощі, в першу чергу, є проявом невпевненості партнера у собі або ж виявом почуття власності («жінка – моя, і я маю право контролювати її»). Дехто може вважати, що сварки, конфлікти та ревнощі бувають у більшості стосунків і є нормою взаємин. Це не так.
Міф 3. У шлюбі не буває домашнього насильства.
Реальність. Статеві контакти мають відбуватися за згодою партнерів, бути прийнятними та бажаними для обох. Якщо статевий контакт відбувається з примусу, в небажаній формі, партнер залякує, принижує чи ображає – це сексуальне насильство. Це злочин, якому немає місця у стосунках між людьми (і не важливо, одружені вони чи ні). Також сексуальне насильство включає втягнення в порно-індустрію, секс-бізнес тощо.
Міф 4. Жінка сама провокує насильство.
Реальність. Багато жінок, які зазнали насильства, вважають себе винними у тому, що сталося. Кривдники також можуть перекладати свою провину на жінку або на обставини, виправдовуючись, мовляв, «вона мене сама спровокувала…». Через такі переконання багато жінок роками не звертаються за допомогою, що погіршує ситуацію та може призвести до важких психологічних наслідків. Насильство однієї людини щодо іншої – це протиправні дії, яким немає виправдання. Людину, яка вчиняє насильство, не треба жаліти або виправдовувати («він не міг інакше»), адже будь-яку ситуацію можна вирішити без насильства.
Міф 5. Треба почекати, і все зміниться – буде добре, як колись.
Реальність. Багато жінок вірять, що насильство в їхній сім’ї – це прикрий випадок, що чоловік зміниться – просто має пройти час… треба дати йому «ще один шанс». Тим більше, що кривдник може вибачитися, дарувати подарунки та вкотре запевняти у тому, що «це» більше не повториться. Але, на жаль, насильство відбувається знову і знову. Природа насильства циклічна. Це значить, що з часом ситуація лише погіршиться. Отже, без звернення жінки та її партнера за кваліфікованою допомогою розірвати цикл насильства дуже складно.
Міф 6. Дітям потрібен батько, навіть якщо він агресивний. «Залишаюся тільки заради дітей».
Реальність. Діти, які зазнають насильства або бачать насильство в сім’ї, страждають набагато більше за тих, хто зростає з одним із люблячих батьків у гармонійних стосунках та родинному спокої. Діти, які є свідками насильства між батьками чи близькими родичами, навіть якщо фізично уникають його, страждають душевно. Це негативно впливає на їхній емоційний стан, взаємовідносини з однолітками, навчання. Існує ризик того, що вони повторять приклади батьків у дорослому житті.
Звільнення від міфів – перший крок до покращення стосунків із партнером.
Міфи – це поширені хибні уявлення, які заважають попередженню і подоланню домашнього насильства.
Міф 1. Домашнє насильство існує лише у «неблагополучних» сім’ях.
Реальність. Домашнє насильство не має ні соціальних, ні національних меж. Воно може трапитись будь з ким. Найчстіше основою домашнього насильства є бажання одного члена сім’ї контролювати іншого.
Міф 2. Чоловіки, які агресивно виявляють ревнощі щодо своїх жінок (обмежують свободу, коло спілкування, встановлюють суворі правила в сім’ї), таким чином демонструють свою любов до них.
Реальність. Ревнощі, в першу чергу, є проявом невпевненості партнера у собі або ж виявом почуття власності («жінка – моя, і я маю право контролювати її»). Дехто може вважати, що сварки, конфлікти та ревнощі бувають у більшості стосунків і є нормою взаємин. Це не так.
Міф 3. У шлюбі не буває домашнього насильства.
Реальність. Статеві контакти мають відбуватися за згодою партнерів, бути прийнятними та бажаними для обох. Якщо статевий контакт відбувається з примусу, в небажаній формі, партнер залякує, принижує чи ображає – це сексуальне насильство. Це злочин, якому немає місця у стосунках між людьми (і не важливо, одружені вони чи ні). Також сексуальне насильство включає втягнення в порно-індустрію, секс-бізнес тощо.
Міф 4. Жінка сама провокує насильство.
Реальність. Багато жінок, які зазнали насильства, вважають себе винними у тому, що сталося. Кривдники також можуть перекладати свою провину на жінку або на обставини, виправдовуючись, мовляв, «вона мене сама спровокувала…». Через такі переконання багато жінок роками не звертаються за допомогою, що погіршує ситуацію та може призвести до важких психологічних наслідків. Насильство однієї людини щодо іншої – це протиправні дії, яким немає виправдання. Людину, яка вчиняє насильство, не треба жаліти або виправдовувати («він не міг інакше»), адже будь-яку ситуацію можна вирішити без насильства.
Міф 5. Треба почекати, і все зміниться – буде добре, як колись.
Реальність. Багато жінок вірять, що насильство в їхній сім’ї – це прикрий випадок, що чоловік зміниться – просто має пройти час… треба дати йому «ще один шанс». Тим більше, що кривдник може вибачитися, дарувати подарунки та вкотре запевняти у тому, що «це» більше не повториться. Але, на жаль, насильство відбувається знову і знову. Природа насильства циклічна. Це значить, що з часом ситуація лише погіршиться. Отже, без звернення жінки та її партнера за кваліфікованою допомогою розірвати цикл насильства дуже складно.
Міф 6. Дітям потрібен батько, навіть якщо він агресивний. «Залишаюся тільки заради дітей».
Реальність. Діти, які зазнають насильства або бачать насильство в сім’ї, страждають набагато більше за тих, хто зростає з одним із люблячих батьків у гармонійних стосунках та родинному спокої. Діти, які є свідками насильства між батьками чи близькими родичами, навіть якщо фізично уникають його, страждають душевно. Це негативно впливає на їхній емоційний стан, взаємовідносини з однолітками, навчання. Існує ризик того, що вони повторять приклади батьків у дорослому житті.
Звільнення від міфів – перший крок до покращення стосунків із партнером.
У сім'ї одночасно можуть зустрічатися декілька видів домашнього насильства, і воно може зачіпати всіх членів родини.
Фізичне насильство:
- ляпаси;
- потиличники;
- кусання;
- удушення;
- припікання;
- штовхання;
- примус пити або їсти те, що шкодить здоров'ю (зокрема алкоголь, каркотики);
- побиття;
- використання вогнепальної зброї або погрози зброєю.
Психологічне насильство:
- словесні образи, крики;
- приниження, безпідставна критика;
- залякування, погрози;
- шантажування, переслідування;
- ізоляція;
- прийняття одним членом сім'ї рішень, які не обговорюються;
- навіювання почуття провини, невпевненості;
- заборона бачитися/спілкуватися із ріднимпи чи близькими людьми.
Сексуальне насильство:
- примус до статевих контактів у небажаній ситуації або в небажаний час;
- згвалтування;
- примус до небажаних форм статевих контактів;
- примус до спостереження за статевим крнтактом кривдника з іншими;
- підглядання;
- залучення до порно-індустрії чи секс-бізнесу.
Економічне насильтсво:
- обмеження у доступі до власних коштів;
- утиски свободи використання коштів;
- позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які людина має законне право;
- заборона навчатися або обирати місце роботи (працювати).
Домашнє насильство - це НЕ внутрішньосімейна справа чи особливості родинного спілкування. Це протиправні дії, яким немає виправдання та про які не можна мовчати! В Україні існують закони, які захищають Вас від насильства.
Одним із основних таких законів є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Відповідно до цього Закону, людина має право на ефективний захист від домашнього насильства та отримання необхідної допомоги.
