Успенівська сільська рада
Одеська область, Б-Дністровський район

«Вистояли – переможемо!» Росія вбиває: українські діячі – жертви війни

Дата: 22.02.2023 10:00
Кількість переглядів: 151

21 березня 2022 року Український інститут національної пам’яті розпочав рубрику «Росія вбиває», в якій розповідаємо про цивільних культурних, духовних та спортивних діячів, які стали жертвами російської агресії.

Фото без опису

Анастасію Ігнатенко, тренерку зі спортивної акробатики клубу «Віват» у Дніпрі, любили й колеги, й діти. «Настя була не просто тренеркою, вона їм була подругою, наставницею», – згадувала мати однієї з вихованиць. На заняттях завжди панувала щира атмосфера взаємопідтримки.

Анастасія народилася в Токмаку на Запоріжжі. З дитинства займалася спортивною акробатикою, неодноразово ставала чемпіонкою Запорізької області зі стрибків на акробатичній доріжці, призеркою чемпіонатів України. Мала звання майстра спорту України.

8 років працювала тренером у дніпровському спортивному клубі «Віват», вела дитячі групи віком від 4 до 8 років та від 9 до 15, а також дорослі групи. Серед її вихованців – неодноразові чемпіони та призери обласних змагань зі стрибків на акробатичній доріжці, фіналісти всеукраїнських змагань, кілька кандидатів у майстри спорту. Її запрошували суддею на чемпіонати та кубки України.

У лютому 2022-го Анастасія з маленьким сином Макаром виїхали до Польщі. Але Настя сумувала за рідною землею, родиною, роботою. Через п’ять місяців повернулася в Україну.

За тиждень до трагедії Анастасія з чоловіком Дмитром і півторарічним сином переїхали в простору квартиру на сьомому поверсі будинку за адресою Набережна Перемоги, 118 у Дніпрі. Саме того будинку, в який 14 січня влучила російська ракета Х-22. 

Тієї фатальної суботи Анастасія в обід зателефонувала матері, розповіла, що у них все добре. Через півтори години її телефон уже був поза зоною досяжності. Пізніше рятувальники витягли з-під завалів тіла Анастасії Ігнатенко та її чоловіка Дмитра Гузя. Тіло Макара розшукати не вдалося.

Росія вбиває!

Фото без опису

В Анатолія Древаля була пристрасть до авто й золоті руки. Казали, немає такого мотора чи автомобіля, який не полагодив би Анатолій Іванович. 

Народився в Молдові в українській сім’ї. Молодим переїхав до Києва. Підробляв учителем фізкультури, засновував гуртки з автосправи при школах, таксував. У 38 років відкрив автомайстерню. 

Анатолій був першокласним автомеханіком. Конструював машини-баггі, радянські «Запорожці» перетворював на сафарі-джипи: спилював дах, кузов ставив на потужніші шасі й колеса, двигун міняв на сучасний. На Житомирській трасі між селами Мила та Мрія відкрив багі-клуб, де можна було відпочити на природі, поганяти на облаштованій трасі. Для дітей зробив майданчик із гойдалками, тарзанками, маленькими машинами.

Автомобілі були його стихією: свого часу брав участь у ралі, багато їздив Європою, був чемпіоном з автомобільного багатоборства. Як каскадер знявся у фільмах «Пірати XX століття», «Ярослав Мудрий». Коли народилася молодша донька Наталя, облишив каскадерство.

Повномасштабна війна застала Анатолія у майстерні. Він навідріз відмовився від евакуації. Пояснював: якщо всі виїдуть, то хто покаже окупантам, що їм тут не раді. Допомагав захисникам: вивозив людей, ремонтував і заправляв автомобілі, робив коктейлі Молотова й розвозив на блокпости, в його домі знаходили прихисток бійці тероборони. 

5 березня окупанти зайшли на його подвір’я. Двох собак розстріляли. Господар вийшов на поріг проти озброєних нелюдів із викруткою. Його вбили пострілом у голову.

Тіло більше як місяць пролежало на порозі будинку. Окупанти хазяйнували в його хаті, переступаючи через нього. Потрощили майже всі авто клубу. А потім у хату прилетів снаряд – і все згоріло.

Донька останній раз чула голос батька 3 березня – вона з дітьми їхала евакуаційним потягом до Львова. Потім марно намагалася додзвонитися. Тішила себе надією, що зруйнована вежа й немає мобільного зв’язку, писала листи. 

Тіло Анатолія Древаля знайшли на порозі його зруйнованого і вигорілого будинку після деокупації Київщини – 7 квітня, на його день народження. У руці була міцно затиснута викрутка, з якою він вийшов на окупантів.

Росія вбиває!

Фото без опису

Ані Міщенко з Бучі було 14 років. Вона навчалася у восьмому класі місцевої спеціалізованої  школи № 5. Вивчала англійську, французьку та іспанську мови. Малювала. Стіни їхньої квартири на вулиці Тарасівській в Бучі, де мешкала з мамою, та старшим братом 29-річним Євгеном, були прикрашені акварелями  – роботи дівчинки не раз демонстрували на виставках дитячої творчості. Аня мріяла пов’язати своє майбутнє із творчістю. 

Усе це в один день перекреслило російське вторгнення. У перший день повномасштабної агресії родині думалося, що все обійдеться. Одразу виїхати з 83-річною бабусею не змогли. А потім стало пізно – на вулицях Бучі з’явилися ворожі танки й люди з автоматами, а жителі міста опинилися в заручниках.

На початку березня життя стало нестерпним: не було світла, газу, води, а канонада постійних обстрілів була звичним звуковим фоном. Напруга наростала. Ширилися чутки про людей, розстріляних посеред вулиці.

5 березня матері Ані – Тамілі Міщенко її колега Жанна Каменєва запропонувала пробиратися до Ірпеня, звідти на Київ ходила евакуаційна електричка. І жінка здалася. Вона забрала Аню й сіла в машину. З ними була знайома Марія Ільчук. Вони не знали, що того дня окупанти обстріляли Ірпінь і зруйнували залізничне полотно в напрямку столиці. Зв’язок із ними зник.

Євген із бабусею вибралися з Бучі 15 березня, останнім дозволеним зеленим коридором. Поїхали на Івано-Франківщину. Чоловік сподівався, що його мати й сестра живі. Думав, що в них забрали телефони, вивезли в Білорусь. 

Машину Жанни Каменєвої знайшли через місяць після звільнення Бучі. До Ірпеня вона не доїхала – російські окупанти розстріляли автівку з ручного протитанкового гранатомета. Аня і троє пасажирок згоріли живцем.

Росія вбиває!

Фото без опису

Фото жовтої кухні облетіло весь світ. Обвалена стіна будинку відкрила частинку життя, зруйнованого російською ракетою, яка 14 січня влучила в житловий будинок на Набережній Перемоги, 118 у Дніпрі.

Ця кухня – єдине, що лишилося від квартири родини Михайла Кореновського – заслуженого тренера України з боксу, старшого тренера збірної з боксу Дніпропетровської області. Пізніше в мережу викладуть родинне відео, як на цій же кухні святкують день народження однієї з доньок Михайла: малеча задуває свічки на торті, батьки обнімають дітей, вітають.

У день ракетної атаки він повернувся зі змагань. Дружина Ольга з двома доньками пішла на прогулянку. Чекала, коли він переодягнеться, пообідає та приєднається до них. Не дочекалася. Тіло чоловіка після вибуху рятувальники дістали з-під завалів. В одну мить родина втратила батька та чоловіка і дах над головою.

Вихованці Михайла Кореновського неодноразово перемагали на світових та європейських змаганнях. Зокрема, він був першим тренером бійчині змішаних єдиноборств Марини Мороз. 

«Михайло Михайлович Кореновський. Людина-легенда, яка виховала багато хороших спортсменів, чемпіонів. Мій син Федір займався в нього. Лише в п’ятницю був на тренуванні. Сьогодні нашого тренера знайшли», – написав у соцмережах Тарас Іванов, батько одного з вихованців.

Друзі згадують Михайла, як надійного, сильного й водночас сентиментального чоловіка з когорти тих, хто сам себе створив. Любив спорт, обожнював дружину та доньок, писав вірші.  Йому було 39 років.

Від удару російської ракети в Дніпрі 14 січня загинули 46 людей. 81 людина – поранена. Станом на 19 січня, за даними Національної поліції, зниклими безвісти залишалися 11 людей.

Росія вбиває!

Фото без опису

​​Володимир Вакуленко писав вірші та дитячі повісті, перекладав, був лауреатом престижних літературних премій, зокрема «Коронація слова», видав 13 книг. Підтримував молоді таланти, організовував мистецькі акції, збирав книжки для бібліотек. Сам виховував сина Віталія, який має аутизм, намагався зробити його щасливим.

Тіло письменника ідентифікували під номером 319 у масовому похованні в Ізюмі.

7 березня у село Капитолівка біля Ізюму, де жив Володимир, зайшли російські війська. 22 березня Вакуленка вперше затримали, а 24 – забрали вдруге. Батьки пів року намагалися з’ясувати долю сина. Вірили, що він живий, бо отримали інформацію, що Володимира вивезли за межі України. Реальність виявилася жахливою – в тілі письменника криміналісти виявили дві кулі з пістолета Макарова.

Володимир неодноразово отримував погрози. «Місцева вата мене ненавидить, тому здадуть при першій же нагоді», – казав друзям. Але виїхати не встиг – волонтерив, допомагав бійцям тероборони. Його останні пости у фейсбуці – волонтерські звіти та розповідь про ситуацію в Ізюмі.

Після деокупації Капитолівки колеги Володимира знайшли його щоденник, закопаний за день до арешту в його садку. Письменник просив віддати записи людям, «коли наші прийдуть».

Він був відвертий і безкомпромісний. На його сторінці у фейсбуці стояв статус «На моїй стіні мовою окупанта не спілкуються». Окупанти вбили дитячого письменника. 1 липня йому мало виповнитися 50 років.

Росія вбиває!

Фото без опису

«Мистецтво поза політикою», – намагаються переконати нас апологети «руского міра». А тих, хто з цим не погоджується, – вбивають.

Днями стало відомо про загибель в окупованому Херсоні від рук рашистів головного диригента камерного оркестру «Гілея», колишнього музичного керівника Херсонського музично-драматичного театру імені Миколи Куліша Юрія Керпатенка

Про це повідомила журналістка Олена Ваніна. «Юрій відмовився з ними працювати. Вони сказали: «Ми до тебе ще прийдемо». Прийшли до нього додому й там розстріляли. Більше подробиць важко дізнатися, бо в Херсоні всі бояться, але інформація  – 100%», — написала журналістка у фейсбуці.

Як стало відомо, до Міжнародного дня музики, який відзначають 1 жовтня, окупанти вирішили організувати в Херсонській філармонії концерт камерного оркестру «Гілея», щоб показати картинку, як добре живеться в окупованому місті. Юрій Керпатенко категорично відмовився брати участь у цьому заході. Його принципова позиція стала прикладом для інших музикантів. Концерт таки відбувся, але у напівпорожньому залі й за участю лише кількох оркестрантів, яких вдалося залякати чи вмовити. Картинка вийшла зовсім не такою, як мріяли окупанти.

Очевидці стверджують, що Юрія розстріляли у власній квартирі автоматною чергою через зачинені двері, які він відмовився відчинити.

Юрій Керпатенко народився в Херсоні. Закінчив Київську консерваторію: у 2000 році по класу баяна, а у 2004 – як симфонічний диригент. Був автором низки творів для баяна, фортепіано, народного та камерного оркестрів. Попри природну скромність та інтелігентність вирізнявся принциповою позицією. У лютому 2014 року відмовився від участі в концерті «Диско, ретро, джаз» через оголошену в країні жалобу за загиблими Героями Небесної Сотні.

Юрій відстоював свою позицію навіть під час окупації міста. «Слава Україні! Я люблю наш Херсон!!!» написав у фейсбуці в травні.

Росія вбиває!

Фото без опису

Під час чергового обстрілу росіянами Миколаєва модифікована ракета типу С-300 потрапила в будинок Олексія Вадатурського – засновника та незмінного генерального директора одного з найбільших українських агропідприємств «Нібулон». Олексій Опанасович і його дружина Раїса Михайлівна загинули.

Олексій Вадатурський міг виїхати в будь-яку країну світу, щоб перечекати війну. Але він залишився в рідному Миколаєві. Мріяв нагодувати українським хлібом весь світ. І міг це зробити.

Вадатурський був не лише бізнесменом-аграрієм. Він будував кораблі та розвивав річкову логістику Дніпром. Викупив у Миколаєві суднобудівний завод та інвестував у розвиток цієї галузі. У 2021 році «Нібулон» підписав контракт із французами на будівництво для наших прикордонників сучасних швидкісних катерів. Тут ремонтували й модернізували фрегат «Сагайдачний», тут планувалася добудова сучасних турецьких корветів Ada для наших моряків.

Російська пропагандистка Маргарита Сімонян охрестила це вбивство «актом денацифікації», а насправді – це терористичний акт, прояв геноциду українського народу. Підприємця знищили, як свого часу Левка Симиренка, Івана Стешенка, Миколу Леонтовича. Олексія Вадатурського вбили за те, що він розвивав українське й робив це ефективно та на високому рівні.

Росія вбиває!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь