21 березня 2022 року Український інститут національної пам’яті розпочав рубрику «Росія вбиває», в якій розповідаємо про цивільних культурних, духовних та спортивних діячів, які стали жертвами російської агресії.
5 березня на блокпосту біля храму загинув протоієрей ПЦУ із села Ясногородка Фастівського району Київської області отець Ростислав Дударенко.
Як священник він не мав права брати до рук зброю, але як українець допомагав, чим міг – і як волонтер, і як капелан. Того дня на блокпосту біля церкви в Ясногородці їх було п’ятеро: отець Ростислав, його прислужник у церкві, товариш Іван і ще троє бійців Сил територіальної оборони. Московити розстріляли всіх практично впритул із великокаліберного кулемета. Свідки кажуть, що після цього загиблих ще й переїхали танком.
Отця Ростислава поховали 8 березня у Фастові, оскільки Ясногородка лишалася під окупацією.
Росія вбиває!
Каті Дяченко з Маріуполя було 10. Як і більшість її однолітків, вона ходила в школу, мала друзів. Обожнювала свого собаку породи бігль, на ім’я Бася, якого їй подарували після перемоги на турнірі з художньої гімнастики.
Катя була талановитою спортсменкою. «Дівчинка-ураган. Катруся була неймовірною оптимісткою. Виступала завжди, як на Олімпійських іграх, як навчав тренер – емоційно, яскраво та з високо піднятою головою», – згадувала про неї тренерка Анастасія Мещаненкова.
У березні Катя готувалася виступити в Києві на престижному турнірі з художньої гімнастики на Кубок Дерюгіних, влітку її запрошували на змагання до Іспанії. Але 10 березня її життя обірвала російська ракета, що влучила в дім, де жила Катя. Сусіди, які знайшли дівчинку під завалами, вже нічим не змогли їй допомогти.
«Цьому може бути виправдання? Подивіться на цю талановиту дівчинку. Вона мала підкорювати сцени та дарувати усмішку світу. В чому винні діти? Я вірю, що для кожного, хто причетний до цих злодіянь, знайдеться місце в пеклі. І якнайшвидше», – написала тренерка в соцмережі.
Росія вбиває!
Професору Василю Кладьку було 65 років. Усе життя він присвятив науці, зокрема – експериментальній фізиці. У школі був одним із кращих учнів, закінчив навчання із золотою медаллю, та й пізніше в його студентській заліковці були тільки п’ятірки. У 1986 році захистив кандидатську роботу, у 2000-му – докторську. Багато років очолював відділ Інституту фізики напівпровідників імені Вадима Лашкарьова НАН України, був заступником директора Інституту.
Зробив вагомий внесок у розвиток фізичних і фізико-технічних основ формування напівпровідникових наноструктур, мав великі плани щодо відновлення електронної промисловості в Україні. За вклад у науку нагороджений Державної премії України в галузі науки й техніки.
У рідному селі Озеро на Рівненщині Василя Петровича згадують як щиру й добру людину. Щоразу, коли приїжджав до матері, не минав школи, зустрічався з учнями, агітуючи їх до науки. Мав багато друзів. Новина про загибель Василя Кладька шокувала всіх.
13 березня він вивіз дружину й онуків із Ворзеля, де був їхній дім, а сам затримався. Коли у двір зайшли окупанти, вийшов запитати, що їм потрібно. Замість відповіді пролунала автоматна черга. За свідченням очевидців, це були кадировці, які накинули оком на автомобіль, що стояв у дворі.
Василя Кладька таємно вивезли й поховали в Києві на кладовищі одного з монастирів.
Росія вбиває!
Олександр Кислюк був одним із перших викладачів давньогрецької мови та латини в Київській духовній семінарії. «Геніальний поліглот (складно сказати точно, скільки мов він знав – і класичних, і сучасних) та людина складної життєвої долі», – написав про свого вчителя архієпископ Євстратій (Зоря).
Починав як учитель у восьмирічних школах на рідній Рівненщині. Захопився давньою літературою, переклав українською «Політику» Арістотеля, «Анабазис» Ксенофонта, «Аннали» Тацита, «Богословські твори святого Юстиніана», повний церковнослов’янський словник, твори Юстиніана й Томи Аквінського.
Викладав німецьку, давньогрецьку та старослов’янську мови в Київській духовній Академії та Семінарії УПЦ КП, вів навчальні курси з новогрецької у столичних школах.
В останні роки Олександр Іванович обіймав посаду старшого викладача кафедри теорії та історії держави й права Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Вів заняття з латини й римського права.
5 березня в Бучі під Києвом окупанти розстріляли Олександра Кислюка. В січні він відсвяткував 60-річчя.
Росія вбиває!
Олексій Джунківський був боксером. Чотири рази у складі збірної України ставав призером чемпіонатів світу найлегшої ваги серед військовослужбовців, захищав честь збірної в матчевих зустрічах Україна – Росія, Україна – США та Україна – Куба.
Після завершення кар’єри Олексій тренував молодь. І знову з чемпіонськими амбіціями: у 2015 році його вихованець Владислав Марчук здобув «срібло» на Чемпіонаті Європи серед школярів, а у 2016-му Олег Латуга виграв «золото».
Він був чесний і відкритий. На рівних спілкувався з підлітками, вчив їх канонам спортивної честі. Міг дати майстер-клас та стати в спаринг і з більш «розкрученими» бійцями, як, наприклад, з чемпіоном світу за версією WBF Віталієм Копиленком.
Олексій був патріотом своєї землі, свого Ірпеня на Київщині. Він був учасником громадського руху «Спортсмени за майбутнє України», з початком російської агресії допомагав українським захисникам, розвозив продукти. Коли ж місто опинилося під окупацією – повернувся в спортивний зал, бо для нього спорт був відповіддю на всі життєві запитання.
Він не дожив до звільнення міста кілька днів. Окупанти зайшли до боксерської зали під час тренування. Коротка розмова з «визволителями» завершилася автоматною чергою, яка обірвала життя талановитого боксера. Він загинув, як і жив, – з гордо піднятою головою.
Росія вбиває!
У травні Артему Прийменку із Сум мало виповнитися 16 років. Попри юний вік він уже був неодноразовим чемпіоном України з самбо. Після тогорічної перемоги на турнірі в Херсоні його запросили до збірної України з самбо, у її складі Артем готувався взяти участь у чемпіонаті світу в Нідерландах.
Він мріяв про перемоги на міжнародних змаганнях, про Олімпійську медаль. «Був дуже перспективним», – відгукувався про спортсмена його тренер.
В Артема була велика сім’я: мати, батько, бабуся, два молодших брати – Єгор і Кирило. У нього був дім у Сумах на вулиці Роменській. Все це в один момент знищила російська ракета, яка в ніч на 8 березня влучила в їхній будинок. Під завалами загинула вся родина.
Тієї ночі в Сумах внаслідок ракетного авіаудару по житлових районах було повністю знищено один і частково зруйновано 16 будинків.
Під завалами рятувальники знайшли 21 загиблого, з них двоє – малі діти.
Росія вбиває!
11 березня у Волновасі на Донеччині від ворожого снаряду загинув капелан 53-ї механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, ігумен Православної церкви України Платон Моргунов. Він 5 років прослужив капеланом у зоні бойових дій, духовно підтримуючи бійців бригади. Для багатьох із них отець Платон був і пастором, і бойовим побратимом. У будь-якій ситуації він залишався поряд. Загинув на службі у своєму бойовому підрозділі в Волновасі, яку російські війська зрівняли з землею.
Росія вбиває!
